Платный хостинг от провайдера HostSpace.com.ua - хостинг, регистрация доменов. Поддержка PHP, MySQL, почта - в каждом тарифном плане.

Найкрутіший наркотик – адреналін

Попри свою скандально-провокативну назву, рок-музиканти не вживають алкоголю, наркотиків і не курять цигарок. На перший погляд дивно, чи не так? Але руйнування стереотипів лише починається, тож нехай нікого не лякають різноманітні упередження щодо назви гурту, адже хлопці неймовірно позитивні та відповідальні за тих, хто на них рівняється (а таких уже чимало).

А чому така назва? Як пояснюють самі учасники гурту, в нашій країні, де в кожного другого-третього батько п’є, це не мало б сильно дивувати. “Без цього лайна можна жити ще краще, ніж із ним! – кажуть хлопці зі сцени під час кожного свого виступу. – Ми отримуємо кайф від цього життя без спотвореного бачення краси та дійсності. Це чисте тіло, свідомість і дух. Коли ти відмовляєшся від усіх цих “життєвих принад”, то не дозволяєш робити із себе раба, який, убиваючи себе різноманітними психотропними засобами, думає, що вільний, хоча насправді стає залежним від чергової пляшки спиртного чи викуреної цигарки”.

Так роздумують юні рок-музиканти, які своїм прикладом хочуть допомогти іншим. Чим не один із фундаментальних принципів християнської моралі? Ось вам знищення ще одного стереотипу, через який Церква забороняє всю рок-музику. Проте це лише початок, початок руйнування стереотипів і, як сказав один з учасників легендарного рок-гурту “ВВ” Євген Рогачевський, початок світ­лого рокового майбутнього.

Музику слід сприймати в чистому вигляді, а не із задурманеною головою

– Під час своїх виступів ви не втомлюєтеся повторювати, що гурт “Мій батько п’є” – проти наркотиків, алкоголю й інших шкідливих речей. На що дехто лише іронічно цитує: “Рок проти наркотиків – це те саме, що бджоли проти меду”. Що можете відповісти на такі закиди?

Р. П.: Це стереотипи, нав’язані старим поколінням металістів, які вмерли ще в 60-х роках минулого століття, за­хлинувшись отими непере­травленими рештками від якоїсь гарної гулянки. Такі гасла, як “секс, наркотики, самогон”, ми вже давно відкинули. На жаль, молоді люди-металісти й досі думають, що це їхня свобода – вживати алкоголь, наркотики, курити. Але найстрашніше, що ця їхня псевдосвобода обмежується тим, що нав’язали її великі корпорації, які заробляють на людській слабкості й отримують такі шалені прибутки, що тим бідним студентам-металістам і не снилося. Проте вони про це не думають, адже їхня “свобода” зводиться до щоденного пошуку чергової нагоди випити, викурити цигарку й довести себе до стану свині. Тим самим вони крадуть у себе час, який могли б використати на активний відпочинок, роботу, друзів, захоплення, адже думають лише про всю цю гидоту.

І. М.: Ніхто не вникав у цю ситуацію глобально, проте коли є змога довести, що найкрутішим наркотиком може бути адреналін, то про це треба говорити. Музику слід сприймати в чистому вигляді, а не із задурманеною головою.

Рок і політика – ідея й інтереси

– Свою позицію ви щоразу виголошуєте на сцені. А в чому полягає ваша філософія життя поза нею?

Р. П.: Є одна така річ, яка примушує мене кричати. Всім відомо, що українців із кожним роком меншає та меншає. Причина в більшості випадків очевидна: алкоголізм, цигарки, наркотики. Популяризація алкоголю в нашій країні надзвичайно шалена. Мабуть, це пов’язано з тим, що у владі багато депутатів, які мають від­повідні торгові марки та просто заробляють на здоров’ї нашої нації. Мені дуже не подобається, коли низку спор­тивних і музичних заходів спонсорують алкогольні бренди, тому борюся з цією гидотою не тільки на сцені.

– Спростуйте або під­твердіть доволі поширену думку про те, що рок-виконавці – політично та соціально пасивні особи.

І. М.: Узагалі ставлюся до політики нейтрально, навіть тяжію до негативності. Бо політика, так само, як релігія, завжди була механізмом керування людьми. Це певне обмеження свободи, проте й свобода не повинна бути абсолютно вільною. А політика, як-то кажуть, – брудна справа, від неї нічого доброго не чекай.

Р. П.:Не можу не цікавитися тим, що в нашій країні безлад. Наслідок цього безладу – демократія. Прикро, що в нашій країні немає жодної політичної сили, яка була б незалежною та не тягнулися чи то до Росії, чи то до Америки. Це дійсно болісна тема, через яку не можна не цікавитися політикою, адже хочу жити в незалежній державі, а не бути провінцією Росії чи Америки.

– А як щодо пропозиції поагітувати за якусь полі­тичну силу?

Р. П.:Не вірю жодному політикові й вважаю, що всі політики – це продажні покидьки.

– Свого часу “рокова” Руслана, якщо можна так її зараз назвати, казала, що вона та політика – це слова з різних речень. Але всі знаємо, що було потім…

І. М.:Узагалі, вважаю, можна виступити на концерті та “підкласти свиню”. Ми вже виступали на багатьох концертах, де надавали підтримку БЮТ чи “Наша Україна”, проте виходили на сцену й казали: “Не вірте політикам, політика – це все г…”. Під час одного виступу, співорганізатором якого був Блок Юлії Тимошенко, ми навіть заспівали пісню “Не довіряй по­літикам, не довіряй нікому”. Тож можемо виступити на концертах, які влаштовують політики, щоб показати свій професійний рівень тощо. Ну, і щоб свиню підкласти (сміється).

Неформали зі здоровим поглядом на життя: “Ми точимо поламаний світогляд із кореня”

– Які соціальні, політичні чи життєві обставини сформували вас такими, якими ви є зараз?

Р. П.:Відкрию вам таємницю. Колись я вів не зовсім здоровий спосіб життя та зловживав нехорошими речами, але потім змінився, хоч довго до цього йшов. На мене дуже вплинув Олег Скрипка. Коли я ще був маленьким, брав у нього автограф. Він написав на моїй спині, де вже тоді був напис майбутньої назви гурту “Мій батько п’є”, слова, які запам’ятав назавжди: “Сам не пий!”. Від­тоді я наче закодований.

– Але на різноманітних фес­тивалях вам доводиться виступати перед цілком п’яною публікою. Як почуваєтеся в таких випадках?

І. М.: Ми, напевно, виконуємо роль черв’яка, який підкопує під корінь, а не відразу рубає верхівку. Були випадки, коли на сцені рок-концерту ми говорили, що не вживаємо алкоголю, а нам аплодували. Люди не так дико це сприймають, як раніше, мовляв, “якщо ви не бухаєте – ви лохи”. Зараз навпаки, після концерту підходять п’яні та запитують нас: “Хлопці, під­кажіть, із чого почати?”

Р. П.: Рок-музика завжди була музикою протесту. Можливо, свого часу було актуально напитися і в такий спосіб демонструвати протест. Адже саме п’яні неформали та хіпі були антиподами тодішньої радянської системи, яка декларувала, що наркотиків, сексу, алкоголю тощо в Радянському Союзі немає. Але нині всі корпорації та телебачення зві­д­усіль нав’язують нам: пийте та спивайтеся щодня, а ми вам постачатимемо найкрутішу горілку та наймодніше пиво. Думаю, неформали та рокери, які просто п’ють, своїм життєвим шляхом нічим не відрізняються від поп-виконавців. Тому наш протест зараз є дуже актуальним.

– Окрім протесту проти алкоголю, цигарок і наркотиків, виявом чого є ваша музика?

Р. П.:Наша музика – це інтерпретація людських почуттів, яка через кінчики пальців іде у струни і звідти в колонках вибухає музикою протесту. Для мене це засіб для боротьби. Зараз відбувається інформаційна війна, під час якої людям намагаються нав’язати свої псевдоцінності й інтереси завдяки медіа та заробити на цьому. Ми ж намагаємося зруйнувати ці стереотипи.

І. М.: Назва гурту – “Мій батько п’є” – викликає помилкову думку: ось зараз вийдуть “набухані” хлопці та співатимуть щось на алкогольну тематику. А тут виходимо ми й кажемо, що не вживаємо спиртного та не куримо. Ми просто не беремо приклад із “батька” (сміється). Самою назвою групи хотіли показати абсурдність усіх цих рекламних роликів і закликів горілчаних корпорацій.

можна прочитати:

"Львівська газета"

Понеділок, 11 серпня, 2008 року, № 115 (423)

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/08/11/33362/